У «МАНДРІВЦІ» ПОБАЧИЛА СВІТ КНИГА «РІДНІ ІМЕНА»

У «МАНДРІВЦІ» ПОБАЧИЛА СВІТ «ВЕЛЕСОВА КНИГА»

І знову Тернопільське видавництво «Мандрівець» (генеральний директор Богдан Фенюк) приємно здивувало всю Україну! Вслід за книгами Миро Продума «Нація золотих комірців», Ігоря Каганця «Пшениця без куколю», Миколи Литвина «Лелека Пелазг» та іншими резонансними виданнями побачив світ збірник, присвячений духовному життю наших пращурів, – «Велесова книга – Волховник».

Перкладач-упорядник Галина Лозко, врахувавши досягнення своїх попередників, за основу прочитання взяла не російські публікації, а видання Миколи Скрипника, яке вона вважає найточнішим, та українські переклади Володимира Шаяна і Бориса Яценка. Крім того, у збірнику М. Скрипника вона виявила невеличкі уривки, ще не опубліковані ні в Україні, ні в Росії. Кожна дощечка у перекладі Галини Лозко супроводжена історичними, лінґвістичними та богознавчими коментарями, що допоможуть читачам краще зрозуміти зміст та духовну цінність пам’ятки.

Книга (520 стор.) має покажчик географічних назв, імен людей, назв народів та племен (етнонімів), імен богів і богознавчих понять, а також словник «Велесової книги» на 8,5 тис. слів, що полегшує вивчення текстів, розширює наші знання з ітосрії Батьківщини та духовності нашого народу. В перекладі Галини Лозко уточнено деякі затемнені місця, котрі досі видавалися малозрозумілими або були перекладені поверхово. Осмислення «Велесової книги» Галиною Лозко відрізняється від інших публікацій ще й тим, що вона – язичниця. Але не нав’язує своїх переконань, а спонукає замислитися над вічними істинами.

Історична довідка. «Велесова книга» (Книга Велеса, Влес книга) – за однією версією, найдавніша слов’янська писемна пам’ятка, а за іншою – фальсифікація кінця ХІХ – середини ХХ ст. Це – збірник молитов, леґенд, оповідань про давню слов’янську історію. Фахівці вважають, що книга була написана (чи зведена воєдино з кількох менших текстів) на дерев’яних дощечках ранньою кирилицею, різними авторами у різний час наприкінці ІХ – на початку Х ст., на Поліссі (за іншою версією – в Новгороді). Події, описані у «Велесовій книзі», охоплюють період приблизно від 7 ст. до н. е. до кінця ІХ ст. н. е. Назва книги пов’язана з іменем слов’янського Бога Велеса. Частина українських язичників вважають «Велесову книгу» святим письмом (Волховником).

Богдан Мельничук,
заслужений діяч мистецтв України.

Джерело: газ. Свобода. – 2010. – № 100 (2518). – 8 грудня.

---

У видавництві "Мандрівець", Тернопіль, вийшла "Велесова Книга". Видання, яке приємно в руки взяти! Літературний переклад, коментарі та упрядкування Лозко Галини Сергіївни.

Велесова Книга – єдина дерев’яна книга, що не згоріла у вогнях інквізицій і дійшла до нашого часу. Вона має багато прихильників і не менше – противників. Одні вважають її священною книгою слов’ян, інші – підробкою, фальсифікацією. Звичайно, іудохристияни схильні називати фальсифікатом усе, що суперечить їхньому світогляду. Ця «релігія любові» винищила народів більше, ніж радянська імперія. Що вже казати про дерев’яні книги!

Знайдена на теренах України на початку ХХ століття, книга приголомшує насамперед своєю архаїчністю, яку підробити важко. Коли її читають українці, кажуть, що пробуджується генетична пам’ять. Проте російський філолог О. Трубачов бачить у Велесовій Книзі лише «враждебную идеологическую концепцию», тому чекати на неупереджене наукове прочитання пам’ятки не приходиться.

Як би там не було, ми представляємо читачам геніальний літературний твір, написаний давніми українцями про славетну минувшину, в якій діють наші рідні Боги та героїчні Предки. А тим, хто хоче влаштувати дискусію про автентичність Велесової Книги, пропонуємо переключити свою увагу на Біблію та встановити, ким і коли вона була написана та про чиїх зовсім не героїчних предків у ній ідеться.

Джерело: Народний оглядач

У тернопільському видавництві “Мандрівець” з датою 2008 року на 176 сторінках друку появилося друге доповнене видання вельми актуальної в наші дні книжки порад мовознавця - академіка проф. Роксолани П. Зорівчак п.н. “Боліти болем слова нашого....” Збірка оформлена у невеликі статті, що стосуються основних проблем культури української мови – лексично-граматичних, лінгво-стилістичних і соціолінгвістичних.

Для тексту характерна легкість стилю. Кожна розповідь, наповнена цікавою інформацією не лише з філології, але й культури, не раз пересипана цитатами з творів українських письменників.

У книжці є розділ, присвячений різноманітним питанням, зокрема правильному вжитку тих чи інших паронімів, форм іменників, дієслів, прислівників, чужомовних слів, американізмів, росіянізмів тощо. Як пише проф. Левко Полюга, праця вартісна, бо в ній практичні міркування й теоретичні осмислення супроводжують одні одних, а власні спостереження автор підкріплює думками інших науковців. Оремі параграфи присвячено актуальним проблемам українського правопису. Автор підтримує думку, що потрібен єдиний український правопис.

Передмову до цієї цінної публікації написав проф. Левко М. Полюга, а післямову письменник і перекладач проф. Андрій О. Содомора.

Книжка вийшла накладом 2000 примірників. Вона потрібна всім, хто дбає про чистоту рідної мови; потрібна працівникам засобів масової інформації, вчителям, студентам і всім шанувальникам Рідного Слова та всім, хто дбає про культуру рідної мови.

Перше видання книжки “Боліти болем слова нашого...” вийшло 2005 року у видавництві Львівського Державного Університету ім. Івана Франка накладом 500 примірників. Публікація викликала широкий відгук у засобах масової інформації, зацікавлення в освітніх центрах України. Тижневик “Кримська світлиця” передруковував окремі розділи з книжки на шпальтах газети. Уривки з книжки часто звучать у радіожурналі “Слово”.
До речі, після появи другого накладу книжки, київський тижневик “Українське слово”, з накладом понад 23000, в кожному випуску (починаючи від № 5 за 2008 рік) присвячує сторінку текстові “Боліти болем...”. Це й є свідоцтвом актуальности мовного питання та бажання дбати про чистоту рідної мови, а разом з тим – свідоцтвом збільшення культури мови в українському суспільстві. Нам приємно, що матеріяли в цій книзі упродовж майже десяти років друкувалися на сторінках тижневика “Народна Воля” у Скрентоні.

Мґр. Микола Дупляк

Джерело: журнал «Верховина». – № 44. – Сіфорд, Вікторія – Київ, 2008. – С. 43-44

Валентина СЕМЕНЯК,
член обласного літературного об'єднання при Тернопільській обласній організації НСПУ

Микола ЛИТВИН. Лелека Пелазг: Поезії, щоденникові записи. — Тернопіль: Мандрівець, 2009

Ці динамічні слова належать відомому тернопільському поетові Олегу Германові й присвячені вони Миколі Литвину. Так у рядку сконцентровано його мо-гуть та енергетику: кобзар, композитор, поет, прозаїк, журналіст.

Миколиного духовного лелеку звати незвично: Пелазг. Хоча... Незвично — це нам з вами. А для наших далеких пращурів арійців усе було рідним. Поет каже: "З прадавніх часів, коли край наш був раєм, сей лелека летить. Його звати Пелазг (пелазгами називалися арійські племена, пелазг мовою санскриту означає лелека). Лише він один знає, що нас чекає: сонце волі чи знов Малоросії грязь". Ці стражденні строфи писано серцем ще у... квітні 2006-го. А здається, що, либонь, учора, або ще сьогодні вранці, так актуально! Учитуюся в намистини букв, і на серці з'являється щемна важкість: звідкіля поет черпав сили, щоби зносити ту совдепівську наругу, яка тисла його звідусіль і не давала ні на мить розслабитися? Що більше гортаю сторінок, то більше розумію: із миттєвих, але надто частих спогадів про малу батьківщину."...Є ще мати. І батько є. І край села угрузла в землю рідна хата до мене руки простягла". А ще — довколишня природа: "Ой, як мені тепло з бузьком на городі! Вчора був я мертвий, нині я воскрес".

Його живить море, його живить степ, мамина піснемолитва, спогади про хай і голодне, але таке світле і безтурботне дитинство.

Поета гризе сумління: це ж тут, на цій землі, після свого батька він мав орати ниву, як орали його діди й прадіди. Образ Матері Землі в його уяві постає живим організмом, а він "сиротою її кинув, на сморід міста проміняв"...

Кожна сторінка книжки — це правдива, пророча історія нашого минулого, теперішнього і... якщо хочете, майбутнього. "Чому ліниві ми і сонні і не хвилює нас дихання Степу? Та ж була в нас гора Лисоня, і Хмельницький в нас був, і Мазепа..."

У Миколи Литвина — дар від Бога бачити збоку істинну картину того, що відбувається довкола. Через призму святого Слова він вміло робить глибокий зріз історичного (вже) Позачасся й аналізує. "Землі все меншає, а більшає проваль. І сміттєзвалищ. Й мертвих душ. І криє матом пройдисвіт-москаль на моє застережливе: "Не руш могил моїх батьків, моєї мови. Моїх лісів, річок, лугів..." А поміж рядками витає нескорений Дух Передгроззя: "Мовчать дядьки, синіють жили на темних довбнях-кулаках. Перевертають думи-брили так важко, українно так!"

Поет — новітній Воїн Світла, в якого замість козацької зброї бандура й пісня, а ще — Слово — гостре, як меч. Читаю Литвина, і здається, що він зітканий з Богдана й Суботова, Січі та Крутів, з УПА і „Велесової книги", з Берестечка і Бояна, зі Степу й Чумацького Шляху, з мами й бандури, зі „степової планети" і скіфів, із дитинства та баби Наталки, із Хортиці і Медоборів...

Його Душа сповнена туги і жалю за давнім минулим нашої України, за втраченими традиціями і надіями, "хоч зна, що вороття нема назад і що одна дорога — лиш до Бога".

Та все ж вона трудиться і за нас... Поезія, написана в останні роки, дуже різниться від тієї, якій уже понад ...надцять років. Це радше підсумок зробленого, сповідальні філософські тексти перед Всевишнім, це глибокі роздуми-діалоги з Дівою Марією, зі своїм вищим "Я". Але навіть посеред цих текстів несподівано виринають на світ білий рятівні рядки — підказки, які не дають впасти у відчай: "О Діво Маріє, се Ти чи не ти?! — Се я — твоя Мати і твій рідний Край. Вже досить ридати. Борися. Співай!". І він знову невтомно співає. Бо у вікопомних Думах — незворушний і непереможний код нашого Праукраїн-ства, нашого Прадуху, який посланий зверху у Прадавні часи Творцем. Це як могутня криця, як незнищенний наріжний камінь, який не залишить байдужим нікого, хто його почує.
...

І, залітаючи далеко вперед, у свої ЗАСВІТИ, Микола Литвин навіть ізвідти говорить до нас Душею поета, який ніколи не вмирав і ніколи не вмре:

"І відти буду я дивитися на вас, що впали знов без бою на коліна, й молити Бога, щоб настав НАШ час. Й воскресли ви. А з вами — Україна".

„Господи, я благатиму Тебе, навіть мертвий: „Зігрій своєю любов'ю цю землю, вона — свята!".

А ми з вами можемо так?

Відповідно до розпорядження голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації та голови Івано-Франківської обласної ради від 06.05.2010 "Про нагородження відомих науковців та молодих учених", з метою стимулювання наукових досліджень і підняття престижу їхньої праці, з нагоди Дня науки КАЛУСЬКА ЛЮБОМИРА ВАСИЛІВНА, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології Івано-Франківського інституту післядипломної педагогічної освіти стала лауреатом премії в номінації "Відомий науковець року", а також отримала диплом лауреата та нагрудний знак-медаль "Кращий науковець року".